Archive for октября, 2013

Трохи, а може й не трохи, став лінькуватим. А це означає, що замість подавати свою думку на сайті, я все більше користуюся резонуючими мені думками інших авторів.

Ось і зараз я хочу цитувати інтерв’ю УП з Миколою Рябчуком.

Хай трохи побуде на головній сторінці сайту, аби більше людей ознайомилися з думками, як на мене, розумної людини про українців і українське суспільство:

Микола Рябчук: Пітекантропи в дорогих костюмах залишаються пітекантропами

Версія для друку Коментарі 25

28.10.2013
Ірина Славінська, літературний оглядач “Української правди. Життя”

Микола Рябчук - це герой інтерв’ю, якого немає сенсу представляти читачам. Це письменник, перекладач, колумніст і аналітик, чиї висловлювання, здається, не лишають байдужими нікого з числа людей-які-читають-і-думають.

Цього року Микола Рябчук побалував читачів книжкою “Попереднє життя”. Це збірка колонок, які публікувалися протягом останніх п’яти років.

“Українська правда. Життя” вирушила в ці мандри між 2008 і 2013 роками та поговорила з Миколою Рябчуком про нову книжку, принади безцензурного життя в інтернеті, “Русскій мір” в Україні та інші цікаві речі.

- Ви щойно презентували збірку текстів “Попереднє життя”, котра складається з ваших колонок останніх 5 років. Це тепер доволі відчутний тренд української літератури – видання книжок із вибраного чи публіцистики. От ви особисто чому вирішили всім доступні в інтернеті тексти перетворити на книжку?

- Kнижки можуть теж бути доступними в інтернеті – моя “Від Малоросії до України” вже багато років висить на піратському сайті. І хай собі висить. Я не дбаю про зиск, радше про читача. Чим більше людей її прочитає, тим краще.

Книжка, як на мене, привабливіша. А крім того, мені здається, що зібрані в книжці тексти набувають дещо іншої якості. Я відчув це, коли зібрав докупи свою публіцистику 2005-2009 років – і вийшла своєрідна “хроніка помаранчевої поразки”.

Наступну книжку я вже свідомо складав як “хроніку авторитарної консолідації”, аналізуючи щомісяця найголовніші політичні події.

Гадаю, що й “Попереднє життя” має іншу якість порівняно з розкиданими у газеті колонками. Адже сприйняття тексту залежить зокрема й від контексту. У книжці він зовсім інший.

- У кожній подібній збірці зазвичай стають очевидні певні смислові вузли та лейтмотиви, котрі не дуже помітні автору протягом писання власне цих текстів. Які несподівані для себе резонанси ви помітили, коли “Попереднє життя” матеріалізувалося на папері?

- Ви мене спонукаєте до авторецензії, чого взагалі-то робити не варто.

Передусім я помітив, що не можу вирватися з політичної проблематики, хоча жанр колонок – принаймні за задумом редактора “Газети по-українськи” – передбачає суто приватну, житейську розповідь чи рефлесію на повсякденні, побутові, сказати б, теми.

По-друге, живучи у двох різних світах, українському і, так би мовити, “євроатлантичному”, мені важко позбутися спокуси зіставлень і уникнути дещо відчуженого, стороннього погляду на нашу дійсність. Може, це така автотерапія – сміятися чи, принаймні, іронізувати, аби не плакати.

По-третє, я бачу, що, попри всі зусилля, мені не завжди вдається зберегти незворушність, украй бажану стоїчну поставу. Подеколи я зриваюсь. Принаймні дві речі виводять мене із себе – агресивна нахрапистість “русского міра” та захланність, убогість і безсоромність наших так званих “еліт”.

По-четверте, я відчуваю тиск часу, і це проявляється у певному філософському смуткові, тимчасом як тексти мусили б бути назагал веселими… Ось, бачте, піврецензії я вже й написав.

- Тепер в Україні – спасибі цензурі та несвободі слова – величезний вплив на життя має інтернет. Це часто форпост свободи слова. Я маю на увазі і інтернет-ЗМІ, і соціальні мережі. На цю тему дуже часто люблять будувати апокаліптичні сценарії – говорять зокрема про “дебілізацію” через особливості форматування та читання текстів в інтернеті… А ви як ставитеся до поступу інтернету в Україні та світі?

- Навіть фахівці, як я бачу, не можуть дійти згоди щодо всіх цих тенденцій.

Я не фахівець, і тому моє ставлення дуже суб’єктивне. Людство, по-моєму, пережило вже стільки апокаліптичних сценаріїв, що один додатковий мало що змінює. У сучасному світі відбувається стільки процесів, які неможливо спинити, що лишається тільки їх очолити.

Технологічний поступ (і взагалі, “поступ”) не є сам по собі ані лихим, ані добрим. Лихим є брак у багатьох, може, навіть у більшості людей почуття міри. Тож саме про це ми, гуманітарії, й мусимо говорити.

Фото Дар’я Розумняк

- І чи справді цей поступ інтернету – такий всеохопний для України? Здається, все одно “кнопка”, тобто телебачення, досі впливає на думку більшості громадян…

- Я практично не дивлюсь телебачення, а тим більш українського – олігархічного й підцензурного, себто автокастрованого.

Майбутнє все-таки за інтернетом, зокрема й телебачення перебереться поступово туди. А там усе-таки вибір ширший, а можливості цензурування слабші.

Я згоден, що телебачення негативно впливає на інтелект, на смаки, на етику і естетику. Але всяка дія, як ви знаєте, викликає протидію. І все більше людей, молодших і розумніших, відмовляються від “дебілізатора” на користь альтернативних джерел інформації, та й розваг теж.

- Ви у текстах збірки “Попереднє життя” часто апелюєте до суто житейських ситуації – розмов із дружиною, донькою, сином, сценок у громадському транспорті, підслуханих діалогів. Що вам дає для осмислення викликів сьогодення цей погляд “донизу”?

- Колонка, як я розумію, це мікроновела.

Це сюжет на одну сторінку – як не житейський, то принаймні інтелектуальний – із несподіваним, парадоксальним розв’язком. Давні греки називали це “анекдотом”.

У нас це слово, на жаль, має спрощений, примітивніший сенс – те, що англійці називають не anecdote (в античному сенсі), а joke – жарт, дотеп. За великим рахунком, мене не цікавлять “виклики сьогодення” (принаймні в колонках). А цікавить парадоксальність життя, його іронічність, мінливість, неоднозначність.

Вона може проявлятись у найрізноманітніших ситуаціях – і побутових, і політичних, і суто літературних. Важливо лише помітити, підловити цю парадоксальність – на зіткненні різних дискурсів, ситуацій, асоціативних рядів.

- В мене особисто досвіди спілкування з так званими “простими людьми” поза колом близького оточення викликають подекуди легке здивування та розчарування. А у вас? Якщо теж, то як боротися з розчаруванням?

- Це, певно тому, що ви не позбулися ще романтичних уявлень про “народ” як носія якоїсь одвічної мудрості і всіх можливих чеснот.

А тим часом завжди існувала фундаментальна різниця між людьми, здатними до самоаналізу, саморефлексії, оперування абстрактними категоріями й осмислення метафізичних проблем, та – людьми, які всього цього не роблять і не потребують, тому що живуть у світі традиції, де знаходять дуже просту відповідь на всі наші з вами “прокляті” питання: “А тому що так прийнято, так заведено, так має бути”.

Я не вважаю, що здатність до інтелектуальної рефлексії робить людину кращою або гіршою. Я кажу лише, що це цілком різні істоти і що в житейському плані їм легше порозумітися з такими самими істотами в інших країнах, культурах, цивілізаціях, аніж зі своїми одноплемінниками іншого ментального типу.

Не сумніваюся, що вам легше порозумітися з подібним до вас французом чи американцем, аніж із так званими “простими людьми”. Але повірте, і їм так само – легше порозумітися з вами, ніж із власними “простими” одномплемінниками.

- Оця реакція може бути ознакою неспівпадання інтенцій інтелектуалів із інтенціями “широкого загалу”. Я пам’ятаю, на facebook “pro.mova” читала графіку, яка показує буквально на пальцях, що суспільство в Україні зазвичай чинить опір ініціативам ядра суб’єктів, які намагаються творити щось нове. По-вашому, чому так сталося?

- Всі традиційні суспільства доволі консервативні.

Україна зазнала за совєтських часів певної модернізації, проте ця модернізація була вкрай поверховою, вона не змінила підставових структур мислення.

Вона лише заступила православну традицію (з досить потужним патерналізмом) не менш патерналістською традицією комуністичною. Заступила одну станову ієрархію іншою, номенклатурно-партійною.

В цьому сенсі наше суспільство і досі середньовічне, напівфеодальне. Уся його мудрість зводиться до класичних приказок: “Против лома нет приема”, “Не тот прав, кто прав, а тот прав, у кого больше прав”.

Попри поверхову “демократизацію”, воно залишається кастовим і легко мириться з тим, що для різних каст у нас різні закони, а якщо й однакові, то все одно застосовуються по-різному.

Традиційні суспільства бояться всього нового, тому що відоме зло їм ближче і зрозуміліше (”нормальніше”), ніж незнане і підозріле добро. Вони бояться свободи, бо вона означає також відповідальність.

- Звідси випливає ще одна тема для розмови – громадяни в Україні та в Європі, тобто в такому узагальненому Євросоюзі. Мені здається, що тут у нас, на відміну від самоорганізованої Європи, громадяни доволі пасивні та продовжують вірити в доброго царя, котрий прилетить у блакитному вертольоті та вирішить всі проблеми. Чому так сталося?

- Taк не “сталося”, так було завжди. Краще спитайте, чому воно не змінилося.

Чому, наприклад, виборці патерналістичної Партії реґіонів, навіть розчарувавшись у своїх злодійкуватих патронах, віддають голоси ще патерналістичнішій і брехливішій партії комуністів?

Я тут бачу гримучу суміш двох чинників.

З одного боку – візантійський, а згодом російсько-совєтський цезаро-папізм, а з другого – штучно виплеканий і ретельно підтримуваний антиокциденталізм, який проектується зокрема і на окцидентальну, прозахідну частину українського суспільства.

- Найбільш популярним поясненням українських актуальних проблем у політиці та навколополітичному житті є спадок “совка”. А ви в яке пояснення вірите?

- Ні, це спрощення.

“Совок” – лише карикатурна, ідеологічно забарвлена реінкарнація “русского человека” (саме руського, не конче російського), яким якого витворили століття рабства – монголо-татарського, царського, більшовицького.

Плюс, як я вже казав, візантійщина і нутряна ненависть до західного світу з усіма його актуальними цінностями – таких насамперед, як свобода, автономія людини супроти держави, безумовна пріоритетність прав індивіда перед колективом, у тому числі й перед нацією та державою, недоторканність приватної власності, толерантність до всякої іншості та інакшості.

Є дуже гарна стаття на цю тему Дьєрдя Шопфліна “The Political Traditions of Eastern Europe”, опублікована 1990 року (Daedalus, no.1), ще до розпаду СССР. Учений як у воду дивився.

- Трохи змінимо тему. Зараз дуже політиками та самими “маленькими українцями” активно педалюються декілька “больвих точок”, які ефектно відвертають увагу від політичних проблем і дерибану бюджету. Це насамперед розмови про небезпеку Іншого - емігранти, “кольорові”, ЛГБТ, феміністки, “Рускій мір”, російськомовні українці тощо. Чому українці так жваво ведуться на цей страх Іншого? Чи всі Інші однаково небезпечні, якщо небезпечні взагалі?

- Ну, щодо “Русского міра”, то я не згоден. Це проблема серйозна.

Вона, зрештою, не так зовнішня, як внутрішня. Тому що більшість українців (як і білорусів та росіян) із цієї уявленої спільноти не емансипувалися. Вони й далі ментально належать до цієї середньовічної православно-східнослов’янської “умми”. А це консервує своєю чергою в усіх трьох державах домодерні структури мислення й поведінки.

Архаїчний тип ідентичності означає зокрема й архаїчні цінності. Звідси й нутряний спротив модерності й модернізації, про який я казав, а відтак і нутряна неприязнь до Заходу як носія і промотора цих новочасніших цінностей та ідентичностей.

Страх і неприязнь до Іншого (грецькою мовою – ксенофобія) – саме звідси, з законсервованого у нас середньовіччя. Ксенофобія – суто біологічний, тваринний інстинкт, елемент інстинкту самозбереження.

Людина теж має всі ці інстинкти, але в процесі цивілізування вчиться їх опановувати, контролювати, раціоналізувати. Наші владні “еліти” займаються протилежним – розпалюють ці інстинкти, почасти свідомо, задля маніпуляції, а почасти й щиро, через власну дикість.

Пітекантропи в дорогих костюмах усе одно залишаються пітекантропами.

- Ви стежите за новинками сучасної української літератури? Що доброго читали останнім часом?

- Ні, стежу головно за новинками фаховими. А художню літературу читаю лише за порадою кількох людей, яким довіряю, насамперед – дружині. Втім, є кілька авторів, яких читаю і без порад – Жадан, Андрухович, Прохасько.

- Якщо дивитися на результати опитувань, то читання та книжка в житті українців великого значення не мають – в Україні майже не читають і книжок майже не купують. Чому так сталося?

- Я бачу тут дві зовсім різні проблеми, які бажано розрізняти.

З одного боку – роль книжки і читання загалом меншає в цілому світі з огляду на відомі вам технологічні, а можливо, й психологічні зміни.

А з другого боку – є вельми специфічна українська ситуація, яку я довший час називав постколоніальною, хоча в останні три роки вона є радше неоколоніальною.

По-перше, російськомовне населення (а це приблизно половина країни) українських книжок, як правило, не читає і не купує. Одні з них, як справжні “білі”, цілком по-расистськи вважають, що “чорні”, себто “хахли”, все одно нічого путнього написати не можуть на “этой мовє”.

Другі, якщо й не вважають так, то все одно перебувають в інформаційному полі, створюваному тими першими – насамперед із Москви, але також у Києві, Харкові, Одесі тощо.

Гляньте самі, скільки уваги приділяють українським книжкам або авторам “украинские” мас-медіа. Що ж до україномовного населення, то воно значно менш урбанізоване, а, отже, й має незрівнянно гірший доступ до якісної освіти, культурних ресурсів та відповідних практик, соціальних мереж і, last but not least, пристойніших заробітків.

А є ще й банальні дистрибуційні проблеми: скільки книгарень збереглося у наших райцентрах та менших містечках? А скільки українських книжок є в тих книгарнях, які збереглися, або які повідкривалися у великих містах?

У Луганську мені казали: “Немає попиту”. Так само й щодо газет.

Але це схоже на старий анекдот про іноземного журналіста, який цікавився, чому в совєтських крамницях немає м’яса. Провінційний чиновник завів його в магазин, поставив коло прилавку й сказав чекати.

За цілий день ніхто так і не звернувся до продавця за м’ясом. “От бачите, – переможно сказав чиновник, – немає попиту!”

Джерело: http://life.pravda.com.ua/person/2013/10/28/141952/

Сайт вирішив процитувати статтю про небезпеки клієнтів українських банків.

Коли читаєш, до яких хитрощів вдаються деякі нечистоплотні банки, щоб надурити своїх клієнтів, то мимоволі пожалкуєш, що в Україні відмінена найвища міра покарання. Або - завчасно відмінена.

Я ніби й не кровожерний, але інколи і такі думки відвідують мою голову при вичитуванні інформації. як та, що наводиться нижче. І це - лише при вичитуванні. А, не дай Боже, стати жертвою шахраїв в особі банків. Зважте - то все офіційні установи:

Украинские банки хитро обманывают вкладчиков по депозитам

Финансисты меняют размеры ставок. Обобрать могут как совершенно законно, так и откровенно криминально

Елена Лысенко 22 октября | 8:32Какие капканы на украинцев ставят банки при выдаче кредита Скандалы и судебные споры между банками и вкладчиками становятся все более распространенной практикой в последние годы. Финансисты внедряют «гибкие» договоры, позволяющие им менять размер ставок и продлевать депозиты на продолжительные сроки. А легковерные вкладчики, не читая, подписывают их, не проверяя никаких документов у банковских клерков. В лучшем случае граждане лишаются части заработанных процентов, в худшем — всех процентов вместе с вкладами. Случаи встречаются самые разные, так что классический совет (внимательно читайте подписываемые с банками договоры) применим не всегда. Мы расскажем об основных схемах и подвохах, таящихся в депозитных договорах, а также приемах, позволяющих финансистам обирать своих клиентов.

ШЕСТЬ СХЕМ ОТЪЕМА ДЕНЕГ

КАССА ПУСТА

Украинские банки хитро обманывают вкладчиков по депозитам. Фото 1Формальным поводом для отказа в выплате вклада может оказаться банальная нехватка денег. «Банковский работник сообщает клиенту об отсутствии в данный момент средств в кассе и просит прийти в другой день. В другой день говорит об отсутствии наличных и необходимости их заказа, о чем просит написать соответствующее заявление. Следующий раз сетует на то, что не работает компьютерная программа. Таким образом, банк еще некоторое время может пользоваться средствами клиента без начисления ему процентов», — отметил юрист юридической компании «Морис Груп» Руслан Коновал. В подобных случаях следует непременно перечитать договор и подавать жалобу. «Чаще всего заблаговременное уведомление банка о снятии средств не предусмотрено договором и является грубым нарушением обязанности банка выплатить вклад», — заверил «Вести» Павел Кириченко.

АВТОМАТИЧЕСКАЯ ПРОЛОНГАЦИЯ

Украинские банки хитро обманывают вкладчиков по депозитам. Фото 2Банк может без вашего участия и присутствия продлить срок вклада. «В депозитном договоре может быть указано, что если стороны не заявят о прекращении вклада, например, за пять дней до истечения соглашения, то вложение средств будет автоматически продлено на новый срок. И главное — в будущем будет применяться порядок досрочного расторжения», — рассказал «Вестям» юрист юрфирмы «Тарасов и партнеры» Павел Кириченко. Другими словами, если вы попытаетесь снять депозит в день его окончания, заранее не уведомив банк, к вам могут применить санкции. Точно такие же, как и при досрочном снятии денег с депозита: выплатят не всю сумму процентов, а то и вовсе оставят без процентов. «При досрочном снятии вклада вам пересчитают проценты, в том числе и уже начисленные и даже выплаченные, по более низкой ставке», — объяснила нам заместитель директора юридического департамента Пивденкомбанка Юлия Захаренкова. Пролонгация вклада может произойти и без санкций. «Но не на условиях первоначального договора. Придумано это, чтобы банк мог изменить ставку по депозиту», — объяснил «Вестям» партнер юридической компании TIC Денис Писанный.

ЗА ВОЗВРАТ — ЗАПЛАТИ

Украинские банки хитро обманывают вкладчиков по депозитам. Фото 3Очень важно перечитать в депозитном договоре раздел о тарифах. Как бы странно это не звучало, но с вас могут взять комиссию за возврат ваших собственных средств. «Соглашением с банком может быть предусмотрена комиссия за выдачу вклада — она может составлять, например, 0,5% полученной суммы. Если сумма депозита существенна, то комиссия составит до 25% начисленных по вкладу процентов», — рассказал нам адвокат, руководитель практики судебных споров и медиации АО «Юскутум» Антон Куц.

СТАВКУ НЕОЖИДАННО СНИЗЯТ

Украинские банки хитро обманывают вкладчиков по депозитам. Фото 4Нередко банки прибегают к запрещенным приемам вроде снижения в одностороннем порядке процентной ставки. «Даже несмотря на статью 1061 Гражданского кодекса, в которой прямо запрещено одностороннее изменение ставки по депозиту», — отметил Денис Писанный. Финансисты не напрямую нарушают действующее законодательство, они нашли удобную лазейку, которая позволяет якобы уведомлять вкладчиков: прописывают в договорах право уведомлять об изменении ставки за 10 дней до фактического ее пересмотра. Но не письмом по месту жительства, либо звонком из колл-центра, а на сайте финучреждения или в своем отделении. «Эта декада дается вкладчику, чтобы тот или согласился с новыми условиями вклада, или явился в банк и забрал всю сумму вклада и проценты за время, которое деньги пролежали в банке. Если вкладчик не пришел за вкладом, банк автоматически считает новые условия приемлемыми для клиента. А вкладчики часто не приходят только потому, что узнают о снижении ставки поздно. Ведь не каждый же день мы заходим на сайт банка или в его отделение», — заметил г-н Писанный.

ВКЛАДЧИКА ЛИШАЮТ ЗАРАБОТКА

Украинские банки хитро обманывают вкладчиков по депозитам. Фото 5Все чаще финансисты начали опускаться до крайней меры — признания недействительным депозитного договора, подписанного с вкладчиком. «Сейчас это очень распространенная схема. Клиент в конце срока депозита получает от банка сообщение, что депозитный договор является недействительным либо незаключенным», — подтвердил «Вестям» Антон Куц. Это значит, что финучреждение вернет клиенту сумму его вклада, но не заплатит проценты за весь срок действия депозита. Очень смахивает на откровенное мошенничество, но банк все сделает по закону — сам оспорит в суде свой же депозитный договор. Это можно сделать сразу при нескольких условиях.

Не хватило полномочий

Основанием для оспаривания депозитного договора может стать то, что банковский клерк, подписавший с вами соглашение, превысил свои полномочия. Согласно внутренней должностной инструкции или доверенности, он имел право подписывать договоры, например, не более чем на 100 тыс. грн, а вы открыли счет на 150 тыс. грн. Еще один вариант: доверенность финансиста оказалась просроченной.

Неправильный документ

Договор могут оспорить только на основании того, что при его заключении использовался неверный шаблон — то есть шаблон, не утвержденный правлением финучреждения.

Внутренние проволочки

Поводом для оспаривания депозитного соглашения может стать и банальная халатность должностного лица в банке. Финучреждение заявит, что полученные для зачисления на счет средства были неправильно учтены. А клиентский договор не был занесен во внутренние регистры, как это требуется.

Если банк решил оставить вкладчика без процентов, то жалобами проблемы не решить. И нужно идти прямиком в суд. «Судебная практика — преимущественно на стороне клиентов, и все попытки банков признать в судебном порядке такие договоры недействительными отклоняются. Но любые судебные процессы дают банкам не менее шести–восьми месяцев пользования депозитными средствами. Поэтому я бы советовал после выигрыша дела о возвращении банковского вклада подать иск о взыскании убытков — процентов за пользование денежными средствами и упущенной выгоды», — посоветовал г-н Куц.

БЕГЛЫЕ БАНКИРЫ

Украинские банки хитро обманывают вкладчиков по депозитам. Фото 6Все более распространенной становится откровенно уголовная схема обмана вкладчиков — хищение средств. Чаще всего это происходит в региональных отделениях банков: директора филиалов и отделений скрываются с деньгами вкладчиков, открывается уголовное дело, и они объявляются в розыск. «Широко известны случаи, когда работники банков принимали средства у клиентов, не оприходовали их в кассе и не выдавали кассовые документы (либо подделывали их). Потом средства обращались в свою пользу, а банк, естественно, не отвечал за действия таких преступников. Это яркий пример мошенничества, а также присвоения или растраты чужого имущества», — рассказал «Вестям» Павел Кириченко.

Больше всего настораживает в таких ситуациях позиция центрального офиса банка. Там зачастую предлагают обращаться в милицию и отказываются возмещать ущерб вкладчикам, несмотря на то что финансисты-преступники работали в их филиалах и отделениях, а главное — от их имени. Юристы советуют в таких случаях судиться, хотя и признают, что это будет непросто. «Банки могут в судах занимать разные позиции. Например, они могут заявить, что предъявленный вкладчиком договор либо кассовый ордер о приеме средств на счет — это подделка. А потому банк не должен нести по ним материальной ответственности. При этом будет продемонстрировано, как выглядит оригинальный чек, отличия могут быть совсем незначительными. И выйдет, что, с одной стороны, вкладчик не обязан знать и понимать, как выглядят документы того или иного банка. С другой, финучреждения будут утверждать, что не должны отвечать по документам, которые подделывали от их имени», — констатировал старший партнер адвокатской компании «Кравец и Партнеры» Ростислав Кравец.

Тем не менее потерпевшим вкладчикам советуют идти до конца. Ведь речь идет не только о невозврате процентов по вкладу, но и о невыплате суммы самого вклада. «Обращение в правоохранительные органы не даст прямого результата, а именно выплаты надлежащих сумм. Виновных лиц привлекут к уголовной ответственности «перед государством», а не перед клиентом. Но следует помнить, что в уголовном процессе пострадавший может подать гражданский иск, который будет рассматриваться в суде вместе с уголовным преследованием», — объяснил Павел Кириченко.

ЧТО ДЕЛАТЬ ВКЛАДЧИКУ

  • Как только возникли проблемы с выплатой процентов или суммы вклада — обратитесь в головной офис банка.
  • Если потеряли депозитный договор и не можете предъявить банку доказательства своих вложений, обратитесь в компетентные органы. «Доказать наличие вклада можно после запроса информации у налоговой службы: ее банк уведомляет об открытии любого счета. Также данные о вкладах можно получить от Национального банка, которому регулярно отчитываются финучреждения. Но получить такие сведения можно только в судебных или уголовных процессах. Отсутствие оригинала или копии договора не является препятствием для обращения в суд, необходимо лишь обратиться к суду с ходатайством об истребовании такой информации от компетентных органов и самого банка», — разъяснил Павел Кириченко.
  • Если банк наотрез отказывается решать вашу проблему и возвращать средства, обращайтесь с официальной жалобой в Национальный банк.
  • Как ни странно, но многие банки, особенно крупные, боятся громких скандалов. Им важна репутация, и они опасаются попадания негативной информации в прессу, так что обманутому вкладчику может помочь обращение в средства массовой информации.
  • Если в действиях банка есть уголовная составляющая, не колеблясь, пишите заявление в милицию и настаивайте на открытии уголовного производства.
  • Последняя мера — это обращение в суд с иском против банка.

МНЕНИЯ БАНКИРОВ

Игорь Григоров, директор по правовым вопросам ФИДОБАНКа:

Главная рекомендация вкладчику — всегда внимательно изучать документы, которые содержат условия по вкладу. Условия депозитного договора могут быть включены в несколько документов — публичные правила и индивидуальный договор, присоединенный к ним. Обычно с публичными условиями можно ознакомиться не только непосредственно в отделении, но и на сайте банка, а сам индивидуальный договор вкладчик уже подписывает в отделении. К тому же всегда нужно помнить, что любой договор может быть обжалован в суде (его стороной или третьим заинтересованным лицом).

Марат Щадко, замглавы правления, директор правового департамента Укринбанка:

Признание со стороны банковских учреждений собственных договоров недействительными — не совсем чистоплотная игра по отношению к вкладчикам. Хотя, я считаю, надо и выделить особые случаи: такие действия банков возможны и в отношении злостных должников, которые одновременно являются и вкладчиками банка и, с одной стороны, не возвращают свои кредитные долги, а с другой — требуют от банка надлежащего выполнения условий договоров на иные банковские услуги. Глобально же вкладчикам советовал бы тщательно проверять полномочия представителя, который подписывает договор со стороны банковского учреждения (чем и пользуются филиалы и отделения отдельных банков), наличие лицензий и разрешений у филиалов и отделений на осуществление тех или иных операций. Обязательно следует сохранять свои оригиналы договоров и документов, подтверждающих внесение вклада в банк.

КОРРУПЦИЯ: БАНКИР МОЖЕТ ПОПРОСИТЬ ОТКАТ

«Самое, на мой взгляд, частое и ошибочное действие вкладчика — это попытка «договориться» с банком, — сообщил «Вестям» юрист юрфирмы «Спенсер и Кауфманн» Денис Демин. — В таком случае вкладчик теряет и время, и свои силы, и нервы. Нередко должностные лица банков предлагают «решить вопрос» о выплате депозита с процентами за «откат». Его размер может быть весьма существенным: обычно он варьируется в рамках 10%–30% суммы вклада».

ЛИЧНЫЙ ОПЫТ

«Мне нужны не извинения, а проценты!»

«Всегда держал деньги в небольших банках, а здесь решил обратиться в крупное учреждение (филиал), — рассказал нам Александр Зайчук (Луганск). — Предложили высокую ставку ( 23% годовых). Отнес все сбережения и прикинул, что одних процентов выйдет более чем на 30 тыс. грн. Но не тут-то было: практически перед самым окончанием срока вклада от банка пришло письмо, где говорилось об опротестовании договора. Якобы их работник допустил ошибку, и они приносят свои извинения. Да не нужны они мне, я хочу получить положенные проценты!»

«Сами ищите украденное»

«Моей истории уже больше двух лет, и она связана с откровенной уголовщиной, — поведала нам Оксана Волынец (Миргород, Полтавская область). — Директор отделения банка пустился в бега, забрав с собой депозиты клиентов. Общую сумму хищений не знаю, но говорят, что она очень большая. Больше всего поразило общение с руководством киевского офиса банка: «Мы у вас ничего не брали, вот найдите тех, кто брал, и взыщите с них украденное». Аргументы о том, что не нужно было ворье брать на работу и давать ему право действовать от имени, не работают».”

Джерело:  http://vesti.ua/poleznoe/21834-kak-bankiry-obirajut-svoih-vkladchikov

Такий, чи схожий до такого, висновок робить відомий український журналіст і політолог Віталій Портников.

Чи є вихід з такого стану?

Є.

Це врівноважений розвиток всіх регіонів РФ, де росіяни б відчували себе не “старшим братом”, а повнокровним етносом нарівні з іншими.

Але  - це маргінальна утопія для РФ.

А тому - наша сусідка Росія “вагітна” такими страшними загрозами і собі і всьому світу, що мало не буде.

Єдине, на що можна сподіватися. так це на те, що в Кремлі чудово розуміють всі ці загрози, а апарат державних менеджерів РФ досить великий, і можна сподіватися, що в найближчий час якісь демпфери руйнівних ситуацій будуть все ж знайдені.

Наша порада збоку - це заручитись державним мужам РФ надійною науковою підтримкою.

Наука, якщо вона справжня наука, - ніколи даром хліб не їла…

Україна повторно перемогла Польщу в Харкові!

Україна продовжує боротьбу за путівку в Бразилію.

Матч відбувся при повних трибунах.

Це був жорсткий матч.

Слава тренерові української команди Михайлові Фоменку!

Слава українській футбольній команді!

Не менше, ніж сам матч  - вразило і мене, і, певно, і всю Україну - виконання гімну України не лише футбольною командою, але й всіма трибунами харківського стадіону!

Як це і належить при виконанні державного гімну - стадіон виконав гімн України стоячи!

При розгорнутих українських знаменах!

Болільники в Харкові під час матчу були 12-м гравцем! Це безсумнівно!..

Tags:

Коротко - Володимир Кличко чемпіон!

Україна - forever!

Слава Україні!

Олександр Повєткін відпрацював достойно бій.

Але, якби я був суддею, я б припинив бій давно просто з людського співчуття до Повєткіна.

І взагалі, виникає думка  - а може б і взагалі заборонити бокс?..

А ось загальний стан Росії після бою “Кличко-Повєткін”:

ПС. Цитата: “… за прошедшее время очень заметно – тема боя Поветкин-Кличко ( боя Россия-Украина) не сходит со страниц медиа, не рассасывается в Инет-пространстве.

Причем, в большинстве своем, говорят не о тонкостях хуков и прочих нокдаунов. Говорят – о том, что Россия (вся Россия?) потерпела поражение в некоем глобальном смысле. Раунды на ринге – широко проецируют на геополитическое поле” (”ОРД-Человек не терпит насилия”).

“Водку пьет и плачет Раша — отметелил Вовка Сашу…”