Archive for апреля 23, 2013

Бог ЯрилоЯрило, Ярила — східнослов’янське божество, що символізує родючість і плідність, бог Весняного Сонця, розквіту природи, родючості, пристрасті. Коханий чоловік Лелі. Корінь слова Яр (jar) - означає ярий, нестримний, збуджений, сильний, завзятий, пристрасний, гнівний.

У це свято проводять ритуал “Зародки” або ж “Відмикання Землі”. Вважається, що саме в цей день бог Ярило запліднює Матінку-Землю, він випускає росу, яка дає бурхливий ріст трав, а потім і щедрий урожай. День чудовий для обрядодій на чоловічу силу, здоров’я (людське та худоби), сімейне щастя.

Культ Ярила був поширений на Русі дохристиянського часу, однак він перейшов і в християнську традицію, а як пережиток язичницьких часів у деяких місцях України, зокрема на Поділлі, зберігся до ХХ століття у звичаях «похорону Ярила» та «гоніння шуліки» у перший понеділок «петрівки». Під впливом християнства магічна функція Ярила була перенесена на святого Юрія.

Згідно з чеською та польською історіографією та філологією — «яро» від слова «весна», «яро» і в сучасній чеській мові означає весна — в слов’янській міфології - бог пробудження природи і родючості, символ сексуальної потужності і покровитель рослинного світу.

А де ж він ногою –
Там жито копою,
А де ж він не зирне –
Там колос зацвіте…

«…І почав тоді Ярило по ночах ходити. Де він ступить ногою - ярина виросте, як подивиться на поле - квіти зацвітнуть, гляне в ліс - пташки защебечуть, а у воду гляне - риба стрепенеться. І ходить Ярило по темних лісах, селах, хуторах і на кого гляне, у того серце коханням спалахне. Торкнеться у сні молодого хлопця - кров закипить, дівчину зачепить - як іскра, спалахне. і виходять дівчата й хлопці надвечір на Ярилове поле хороводи водити та пісень співати. Не зчуються, не зоглядяться, як і ніч пройде, як зорі погаснуть, як місяць сховається і на травах засяють сльозинки роси…»

Білоруси, а також часто українці уявляють собі Ярила молодим гарним парубком, який їздить верхи на білому коні, в білій кереї, з вінком квітів на голові. В правій руці він тримає людську голову, а в лівій - сніп житних колосків.  Ярило — бог весняних робіт, плотської любові і статевих пристрастей. Заступник сівачів і всіх, хто встає рано, до схід сонця. Місяць Ярила — ярець (травень). Зображувався молодим, у білій полотняній одежі, на білому коні, босим. На голові — вінок квітів як символ вічності і неба. У лівій руці — пучечок житніх колосочків — знак життя і щастя, доброго врожаю і благополучності, у правиці — мертва чоловіча голова — нагадування про те, що кожного чекає смерть, а тому треба жити Яро. На грудях Ярило носив, згідно з повір’ям, зображення бика — символ дужої ярості і пристрасті. (За П. Трощиним).

Як зазначав Олекса Воропай, «Наш Ярило ходить пішки в білій кереї з вінком маків і хмелю на голові. В правій руці він носить серп, а в лівій - сніп жита, пшениці та всякої пашниці».

День святого Юрія 23 квітня (6 травня за старим стилем) за християнським календарем в Україні відзначається свято Юрія (Георгія)-Побідника. Дві тисячі років тому ця календарна точка відповідала вступу Сонця в сузір’я Тільця. Міфологічно активну (чоловічу) енергію Космосу вособлює образ священного Бика (Тільця, Тура).

У наших предків це був золоторогій тур. На тій порі він уважався священною твариною. Слово “тур” (“тура”) деякими східними мовами (давн. Інд., перс., курдськ.) означає: дужий, швидкий, активний, ярий. Водночас слово ярий в український мові виступає з означенням: весняний, молодий, буйний, пристрасний, палаючий, загалом - активний. Тому період вступу Сонця в сузір’я Тільця предки-язичники урочисто відзначали як свято народження Ярила - божества, що втілює плодючу стихію весняного сонця. Отже, сонце-Ярило - це сонце-Тілець (Бик, Тур). Особливої священности надавалось рогам тура. Туровий ріг-ритон (посудина для пиття) у наших предків був обов’язковою приналежністю урочистих обрядів та бенкетів. З археологічних розкопок відомі турові роги, оздоблені карбованим сріблом та позолотою. Ріг - один із головних атрибутів язичницьких богів. Він сповнювався вином радості або полум’ям печалі. В дні свята бика убирали стрічками й квітами, водили по селу. Кожний стрічний за звичаєм має пригостити священну тварину - дати пожертву. Добрим знаком вважається, якщо бик-тур штовхне (буцне) даючого пожертву. Це, за повір’я, надає людині здоров’я та плодючої сили. У традиціях українського села ще й сьогодні зберігається звичай обрядового вигону худоби на пасовисько в день святого Юрія. За традицією господар має взяти гілку свяченої верби (першодерево світу) і нею супроводжувати скотину аж до вигону.

Солнце весеннее ЯрилоСузір’я Тільця-Тура вважається священним у більшості народів світу. Згідно багатьох міфічних переказів, Тілець у системі галактики - це своєрідний астрополярний центр, що скеровує весь рух зір і планет, обмежуючи як внутрішньо так і зовнішньо. І цим він оберігає світ від глобальних катастроф. Образно - Тілець своєрідний небесний пастух. І навіть саме свято Юрія називають святом пастуха. За міфопоетичним уявленням слов’ян і, зокрема, українців, бойова палиця бога-громовника Перуна змінює свою полярність на супротивну саме в точці літа. Після свята Купала вона вже не оживає, а губить і руйнує. Під цю ж пору, за звичаєм, проводиться обрядове поховання Ярила.
В християнські часи місце язичницького Тура-Ярила тепер переймає святий Юрій-Побідник.

Обрядовими справами в день також вважаються пшеничні калачі високої форми та пироги з сиром. Калачі символізують плодючість та активність, а пироги - чоловічу потугу й силу.

Люди виходили на поле, закопували ні нивах освячені крашанки та паски, примовляючи: «Роди, Боже, жито-пшеницю та всяку пашницю» Діти забавлялись, качаючись на озимих посівах, це давало силу і здоров’я, дівчата водили хороводи, співаючи веснянки, хлопці кидали грудки в небо, «щоб хліби росли високі», обливались водою, вірячи, що це сприятиме врожайності полів. Виганяли худобу на цілющу росу, знаючи, що це віджене від тварин усі хвороби.

Використано матеріали сайту “Аратта”.