На спорожніле місце провідної верстви вдерлася демократична інтелігенція зі всіма своїми поняттями, смаками й поглядами обмеженого життєвого простору, який аж ніяк не приготовляв її до відповідального заняття зайняти місце правлячої касти. Скінчилося це так, як мусило скінчитися: захоплена ідеєю загального добробуту, вона мусила скінчити рабством.

В своїй переоцінці вартостей наші смердофіли почали звати трусість – гуманністю, мужність – жорстокістю, відвагу – забіяцтвом, стоїцизм – монахоманією, невблаганність у поборюванні зла – ексклюзивністю, прислужництво – реалізмом, вірність ідеї – фанатизмом, безпринципність – об’єктивністю, нерішучість – розважністю, отарність - солідарністю, буденну працю – героїзмом, героїзм – авантюризмом і романтикою, вірність засадам – доктринерством, хамелеонство – швидким розумом, дряблість – шляхетністю, безформність – красою, хохлацьку хитрість – державною мудрістю /Дмитро Донцов. Дух нашої давнини/.

Це кодекс вартостей не здорової народної маси, а кодекс вартостей плебея.