Прокидаєшся в неділю вранці рано… Як в тій пісні… Час світанку, можливо десь п’ята година. Певно сонечко тіло твоє підіймає. Всі ще сплять.

Виходжу з палатки з мрією про ароматний чай та озираюся навсібіч. Не враховуючи похідні та ярмаркові намети, бачиш навколо прадавні та мальовничі трипільські пагорби.

Йдеш по стежині до кінця аж до схилу, ніби як урвище, а там бачиш велику сильну річку – Дніпро… І ніби ж так близько, рукою торкнути ніби можна, а насправді, до неї хвилин зо тридцять мінімум ходу.

Небо вранці таке чистеньке, в повітрі хмільний аромат духмяних трав. Стоячи на схилах, відчуваєш весь той зв’язок з давниною, з Родом. Річ тут і не в тім, що на Трипільському Колі проходять всілякі українські забави, не в оточенні, хоча і це дуже велику роль відіграє. Так сильно там мені відчувався зв’язок з рідною землею, не дарма символ цьогорічного Трипільського Кола – Земля. Це та ситуація, той момент, ніби, як за велінням богів прадавня сила з’являється в певному місці та в певний час. Щоби явити чудо, знак…

Знак… потім був знак… знайшовши місце, де мені зробили гарячого чаю, я верталась до місця розгортання нашого наметика. Аж ось я вирішила придивитись до тієї такої трохи степової частини пагорба, і саме в цей момент побачила чудо

Чудесним знаком був лелека. Ви навіть не уявляєте, як давно я не бачила лелек. Стоїть такий самітній серед поля і споглядає навкруги. Потім бере і повертає свою голівоньку до мене. Дивимось в вічі немов. В цей момент, ніби низпослане з небес розуміння, що все буде добре, що буде щастя. Згадую дитинство і як розказує мені бабуся, що лелеки дуже, дуже подібні до людей. Тужать, радіють як і ми.

Для наших пращурів лелека (бузько) завжди був птахом святим, ще з часів тієї самої трипільської культури, лелека символізував любов до рідної землі, як символ богині, він ніс щастя та любов. Ми ж бо з дитинства пам’ятаємо, що куди прилетить лелека, там щастю бути. Не дарма „лелека” подібно до звучання імен соняшних богів: Лель, Леля. Вони ж якраз боги злюбу та кохання.

Споглянули ми з лелекою один на одного, отримала я своє особистісне чудо та пішла стежиною далі, з усвідомленням, що все буде так, як треба. А зверху світило прадавнє сонце, в волоссі бігав рідний вітер і десь вже починали співатись українські пісні.

Ось таке воно Трипілля.

Специально использую полновесное слово далекого сибирского диалекта, чтобы обострить затронутую тему. Глобальный кризис - он такой сволочной, что лезет во все щели… А они - эти щели, давно не тампонированы, то есть, попросту  - не замазаны. А, говоря языком рынка - не подкреплены реальные сектора экономики банковскими кредитами, портфелями заказов и т.д. и  т. п… Но я ведь хочу сказать, что сегодня Россия уросит и это ее уросничество характерно проявилось, когда вдруг (а это вдруг всегда обозначается в конце года), то есть, когда вдруг Россия забила в набат и прописала Украине долг за газ в 2,4 млрд доларов. Да и проплотить его необходимо до конца текущего года, а иначе мол и разговора о контрактах на следующий год не состоится. А речь там идет даже не о каких-нибудь годичных контрактах. Нет. Речь идет о пролонгированных контрактах, где Украина берет обязательства инвестировать российскую газодобывающую промышленность на несколько лет вперед по стабильной, экономически целесообразной для России цене.

Вместо того, чтобы плясать на радостях от таких условий - Россия УРОСИТ!.. То есть требует оплотить 2, 4 млрд. доларов долга, собранных с текущих ежемесячных платежей за поставки газа в Украину, за корпоративный долг дочернего предприятия “Гагпрома” посреднической фирмы “Росукрэнерго”, которая тоже никогда не отказывалась проплачивать по контактах, но плотит эта фирма по получению своих платежей, а там еще и штрафы вирисовались за несвоевременную проплату.

Но речь идет еще и о том, что Россия жмет на государство Украина, чтобы государство Украина нажало на негосударственную структуру Росукрэнерго”, (до которой государству Украина и дела то никакого по большому счету нет),  а до того, пока эта корпоративная структура соберет денежку, чтобы государство Украина за эту фирмищу заложило свои денежки. Красиво получается…

И, как говорят братья-сибиряки, такое на нашем веку “случается не впервой”…

И это партнер на которого Украина может положиться в минуту экономической опасности?…

Я отнюдь не виню уросливую Россию… Но обида берет за слабонервных братьев-славян… Пусть и с шаманским разливом…

Мы уже писали как-то на блоге, что городские пироманы, поджигающие на улицах таких городов, как Москва, Киев дорогостоящие автомобили, наращивают свои “боевые” действия…
Количество сгоревших в этом году автомобилей, которые беспардонно паркуются на газонах, на тротуарах, летят на полной скорости на красный свет на пешеходную дорожку, когда там находятся пешеходы, как брызги, разбегающиеся, или, что тоже часто бывает, разлетающиеся с частями тел, в разные стороны - растет…
Рекорд держит Москва. Там в этом году сгорело от рук неизвестных пироманов, или, если вам угодно так называть - от рук “городских партизан” более 100 дорогостоящих автомобилей.
Но недалеко отстает в этом процессе и Киев. В Киеве в этом году сгорело тоже более 30 дорогостоящих автомобилей.
Читатели обратили внимание, что речь идет именно о “дорогостоящих автомобилях”, а не о каких-нибудь там “копейках”…
А это, уважаемые читатели, есть уже социальный симптом…
Кто-то из народной массы просто не желает дальше мириться с нарастающим куражом оборзевших современных магнатов.
И я уверен, что в данном случае речь идет отнюдь не о страдающих пироманией маньяках-подростках…
Интересно, а как увязывается процесс автомобильной пиромании с возникновением экономического кризиса, который в последнее время разрастается как снехная лавина…

П.С.    За выходные 28-29.12.08 в Киеве, к примеру, сгорело 2 автомобиля.

Використовуючи найновіші досягнення нанотехнологій, недавно вдалось розшифрувати абревіатуру, яку світ давно вже зустрічає на українських автомобілях - UA! Виявляється, що так ще з давніх давен називали українців - Українці Аффігенні!..