Archive for the ‘"Українська Резервація"’ Category

Share to FacebookShare to TwitterShare to НадрукуватиShare to Більше…4.1K

Лица, которые обычно проживают в России, но которые не могут обратиться за визой в США своевременно, могут подать заявление в Киеве. Заявители не обязаны быть резидентами Украины для получения визы в Посольстве США в Киеве, но должны физически находиться в Украине во время подачи заявления на визу и получения визы, поскольку мы не можем принимать заявления от граждан по почте, пока они находятся за пределами Украины. Все заявители должны указать местный адрес в Украине – адрес отеля, родственников, офиса – во время записи на собеседование. Обратите внимание, что заявитель или его представитель должны оплатить визовый сбор в Райффайзен Банке в Украине до назначения визового интервью. Если виза одобрена, выдача паспорта возможна только в пределах Украины.

Автор U.S. Embassy Kyiv | 6 Вересень, 2017 | Фільтрувати публікації: Візи
ПЕРЕКЛАД

English

Фільтр блогів
Ключове(-і) слово(-а)
Categories
Новини
Промови
Прес-релізи
Події
Відео

При потуранні міської влади Києва “Укртелеком” абонентам міського телефону “452″ майже рік не надає міського телефону.

Валили на ромів, що ніби роми покрали телефонні кабелі.

Не дай Господи правити містом відставним спортсменам, які не можуть домовитися з товаришем Ахметовим про звичайний телефон.

І Ахметов і Кличко мають круті гаджети і їм по барабану чи є в людей звичайний телефонний зв’язок.

Наболіло!

При нагоді, хочу ще й звернутись до добродія (етимологія слова  - діяти добро) Кличка. А чому Ви добродію ні разу не відреагували на звернення до колцентру, що по вулиці академіка Булаховського ще з часів Омельченка-мера навпроти старого цвинтаря відсутній тротуар метрів 120.

А за радянських часів тротуар там був. Наскільки ж треба не поважати місто Київ, щоб за всі ці роки жодне київське ШЕУ не взяло до своїх чиновницьких голів, якось залатати цю велетенську чорну тротуарну діру на вулиці академіка Булаховського.

Одним словом, Ганьба такому меру, таким ШЕУ, такому власнику “Укртелекому”. Продовжуйте в тому ж дусі, дусі неповаги до простих киян…

Знищення самоврядування в Україні, коли заплановано ліквідовувати сільради, коли об’єднувати в незбалансовані громади довірено новітнім шариковим, алкоголікам і бомжам під закулісну вказівку, якогось “водія” - проти цього блокада окупованої території Донбасу виглядає просто дрібницею.
Реформа децентралізації - це не передача повноважень від центральної влади, гірше - знищення місцевого самоврядування.

Але чи є взагалі в Україні світлі голови “там наверху”, хто б це трішечки розуміти, а не плутати, що руйнування місцевого самоврядування - це гірше, ніж міг би придумати навіть злий московіт ..

ПC. Саме про такі речі, між іншим, в ефірі 112-го каналу говорив 04 березня 2017 р. Аркадій Корнацький.

За оцінками іноземних експертів, зі слів І. Богословської на каналі 112 - український ринок бурштину оцінюється в 7 млрд. доларів. І все це поза Законом. Якого ніяк не може утвердити парламент.
І все це поза бюджетом держави.
Вакханалія. Чия?
Здогадайтесь з 3-х раз.

А як згадати, які провали владного управління висвітила блокада добровольцями сполучення з ОРДЛО!?

Страждають насамперед приватні активи Р.Ахметова.
А який крик здійнявся на тему, щоб держава виручала приватника Р.Ахметова і деблокувала ОРДЛО.
Чудеса! Та й тільки.
І для чого людям ходити в театри?
Коли театр нефаховості управління навколо можна дивитися щоденно…

Чи буде новий виток революції в Україні?

Поки що ситуація виглядає так, що всі жертви були даремні, і революція зазнала поразки.

Ні успіху в революції, ні перемоги у війні. Ні в Європу, ні в Росію. Ні в майбутнє, ні в минуле.

Українці черговий в історії раз не бачать можливостей для одночасної війни з власним олігархізованим правлячим класом та з Росією для виборювання свободи.

Якщо це так, то треба зробити висновок. Може ми, українці, дійсно не заслуговуємо на власну державу?

Нічого ганебного в цьому немає. Ми так жили віками, досі ще живемо і якось далі будемо жити. Ну будемо потроху переставати бути українцями, вчити англійську та російську.

Може бути українцем це якесь прокляття?

Коли гречкосії ігнорують козаків та тримаються панів, які стравлюють козаків один з одним, то держави не буде, при всій повазі до гречкосіїв та козаків.

Найголовніше в оцінці перспективи нового витку революції – масштаб.

І цей масштаб дрібнішає саме тоді, коли не виконуються елементарні кроки революції. І французька 1789 року, і російська 1917 року революції швидко виконували протягом перших трьох років необхідні кроки люстрації, інституційних змін та військового захисту. І вже навіть під час цих років дискусії на масштабні теми не стихали, і потім після трьох років ці дискусії розгорталися в широкі процеси змін.

Українська революція 2013-2014-их років втратила масштаб дуже швидко, вже восени 2015-го року. До третьої річниці (в лютому 2017-го року) – Контрреволюційна Реставрація не тільки відбулася, але вже і встигла розчарувати українську громаду.

Сьогодні доводиться визнавати антиолігархічний партизанський рух громади революційним. Ганебне визнання дрібного масштабу. Але що поробиш.

Революційний дискурс універсального масштабу український правлячий клас на дух не сприймає.

Моя “Декларація громад людства” пропонувала саме універсальний масштаб. І саме цей масштаб був проігнорований фундаментально – ні аналізу, ні критики, нічого. Зеро.

Була ж можливість. Можна було не торгувати конституційним суверенітетом за кордоном під військовим тиском Росії, не намагатися маніпулятивно сформулювати нову модель олігархічного рабства під нового президента руками академічних правників. Можна було б справді створити конституцію майбутнього, де би самодостатні громади контролювали би державу та корпорації.

Не захотіли. Зробили те, що і завжди, – дрібне і мерзотне болото корупції, зради, кривавої контрабанди, торгівлі з ворогом і жебрацтва у Європи.

З цього дрібного масштабу не може постати універсальна революція. Більшість політиків, вчених, митців – контрреволюціонери.

При такому підході, навіть якщо ми знищимо всіх олігархів та корумпованих ними політиків, це нічого не змінить.

Революція це питання масштабу. Чим дрібніший масштаб, тим менше шансів у революції. Масштаб суспільної свідомості зараз зменшено до повсякденності дрібних конфліктів, скандалів, локальних зрад та дурнуватих ініціатив влади.

В повсякденний наратив зараз в принципі не можуть проникати революційні метанаративи універсального змісту та футурологічного спрямування.

Фундаментальний когнітивний бар’єр, створений постмодернізмом, – це зокрема заборона для проникнення метанаративів у наратив повсякденності.

Без антипостмодерністської революції повсякденного наративу нова революція неможлива.

Щоб в теперішньому змінювати майбутнє, потрібно змінити повсякденність.

Тому окрім роботи зі страхами в суспільній свідомості, проблема яких була викладена в попередній статті, нам потрібно відстояти головне революційне право – право на метанаратив у повсякденності.

Що ж торкається принципової можливості революції в Україні, то тут я маю сказати неприємну і мабуть сумну річ.

Україні для повільних еволюційних змін знадобиться декілька десятків років.

Але в України немає стільки часу – її розірвуть на шматки набагато раніше.

Єдина можливість Україні зберегтися на майбутнє це радикальна революція.

Тому вірити в Україну – це значить вірити в революцію.

Поділитися

1