Заради мене, що готовий зробити..
Які ріки глибокі переплести?..
Злі й буремні напасті скосити..
Чи квіти чарівні в вінок вплести?..

Не збагну в чому сенс зволікати..
І ця дивна й жорстока забава..
Дурна звичка “з’являтись-зникати”..
Що між нами? Цей рай чи канава?

Встану ранком і вмиюсь росою..
І думки, що так крають, зітру..
Я для себе - русявки з косою..
Квітку щастя й свободи зірву

Ну, а ти залишайся страждати..
Заблукав вже у світі примар..
Я хотіла тебе врятувати..
Аби взнав ти тепло моїх чар..

Мої чари - це промені світла..
Ти ж забув всіх богів імена..
Я чекала на тебе до літа..
Після цього між нами стіна..

(с) Fialkora

вірш Фіалкори Микитенко

This entry was posted on Воскресенье, июня 1, 2014 at 12:00 дп and is filed under Cтихи Фиалкоры, Стихи. You can follow any responses to this entry through the RSS 2.0 feed. You can leave a response, or trackback from your own site.

Leave a reply

You must be logged in to post a comment.