Кобзар Дармограй і Шевченко в масці

08.03.2014 _ Тамара Гундорова

Версія для друку Коментарі 0

Крім полум’яного Кобзаря, відомого нам із поезії, існує ще одна іпостась Тараса Григоровича. Її звати Кобзар Дармограй. Цей двійник фігурує майже в усій російськомовній прозі автора. Шевченко змінював літературні маски так само легко, як одягав кожуха замість костюма.

…Часто сьогодні, слухаючи, як на радіо “Ера” школярі читають Шевченка, ловлю себе на думці, що наш великий поет їм не лише не відомий, але й абсолютно не суголосний із їхнім світом.

Адже важить, по-перше, особлива напруга поетичних рядків Шевченка, яку простим читанням уголос просто неможливо осягнути. Поезія ця передусім внутрішня, скажу так, утробна. Іноді мені здається, що читати її вголос – виглядає блюзнірством.

Але є й друга причина, що викликає це враження неадекватності. Не можна сьогодні підроблятися “під Шевченка”. Треба з Шевченком говорити на рівних, з урахуванням нашого життєвого досвіду двох століть “без Шевченка” і з урахуванням поетичних практик двадцятого і початку двадцять першого століть, без яких ми вже не можемо нормально мислити.

“Канонічний” образ Шевченка, у мужицькому кожусі і шапці. Портрет пензля російського художника Івана Крамського. 1871 рік

Ось на вечорі “Ремонт Шевченка. До 100-річчя футуризму” молоді поети намагалися прочитати найавангардніший, на їхню думку, вірш Шевченка. І, як не дивно, чи не найваавангардніше зазвучала поетова “Думка” - вірш ранній, народнопісенний, я б сказала, ще початковий.

Чому виникає таке враження? Бо поети пристосовували Шевченків голос до себе і говорили ним “від себе”, зі своїми сучасними ритмами, наголосами, жестами. Великий поет від цього не страждає, лише росте, розгортається.

Можна поставити питання й ширше: а чи дійсно Шевченко сучасний, чи говорить він із нами нашим голосом, чи резонує з сучасним світом?

Чомусь маю враження, що не зовсім. Постать його, біографія, рецепція, навіть окремі твори, як, наприклад, “Гайдамаки”, - так, все це сьогодні цікавить, провокує, запрошує до інтелектуальної гри. І це цілком нормально, оскільки великий поет і класика як така озвучуються, так би мовити, онтологічно в різні часи і в різних модусах – політичних, художніх, гуманітарних, біографічних.

Фотографія Тараса Григоровича у “панському” костюмі. Київ, ательє Гудовського, 1859 рік

Висловлю припущення, що Шевченко, велич поетична якого розгорталася передусім через віддаленість від любої йому України, через пам’ять, спогад, уяву, і внутрішню - зрідні байронічній - самотність, поєднану з міфологенною потугою творчого мислення, сьогодні не відкривається нашому часу.

Прикметно, до речі, що на початку 20-го століття Шевченко розгорнувся для нового сприйняття завдяки психоаналітичній інтерпретації його творчої постаті.

Проект купюри в 100 гривень. Шевченко теж “доросліший”, але вже не в народному кожусі, але в аристократичному костюмі. Очима художника Василя Лопати, 1992 рік

Амбівалентне поєднання біографічної і творчої його ідентичностей, наявність символічних переносів, материнський і жіночий комплекс у психіці Шевченка – все це було суголосним з епохою модернізму і її зацікавленнями індивідуалізмом і природою творчої особистості митця. Тож психоаналітичні розвідки, здійснювані Степаном Балеєм та Якимом Яремою, закладали проекцію для прочитання “іншого”, модерністського Шевченка.

Чи склалася нова парадигма для прочитання Шевченка на початку 21 століття? Адже без такої парадигми важко сприймати Шевченка нашим сучасником.

Як на мене, ні. Всі ігри та ремонти Шевченка не відкривають іншого Шевченка, а лише його косметично підфарбовують, як об’єкт. Шевченко революційний – таким він уже був. Шевченко карнавальний – таким теж був (дивись Семенка). Шевченко народницький – таким він був багато років і таким досі є в масовому сприйнятті. Шевченко еротичний і перверсивний – таким він також був (дивись Балея).

Молодий Шевченко очима Шевченка. Перший автопортрет. 1841 рік

Не хочу давати якісь загальні рецепти, скажу про себе. Недавно я відкрила для себе Шевченка як прозаїка.

Один із колег написав мені якось, що майданівці, зокрема хлопці з “Правого сектора”, які мешкали в коридорах Інституту літератури, читали у вільний час повісті Шевченка. Для мене цей факт – абсолютно закономірний. Таким ми ще не знаємо Шевченка, яким він постає у своїх повістях.

Такий Шевченко – цікавий нам. Він говорить раціонально, висловлює зрозумілі чуття і викликає розуміння. Бо йдеться про вкоріненість Шевченка у буття і про спосіб його присутності серед нас.

Шева-солдат очима Шевченка. Автопортрет 1850 року

Зазвичай ми сприймаємо Шевченка або месією-пророком, або не вкоріненим, відчуженим, поза присутнім (щодо рідної землі, щасливої сім”ї, козацької історії, української спільноти-нації). У повістях Шевченко натомість відкривається як реальна постать, а ще – він відкриває свої секрети. Один із них – про Кобзаря в кожусі.

Критики звичайно звертали увагу передусім на художню техніку та вибір мови Шевченкових повістей. Адже повісті написані під час заслання, і написані вони по-російськи, точніше, я б сказала, російським суржиком.

Зауважу, що зміна мовних кодів, мовна компетенція, гра мовними партіями тощо – один із важливих компонентів авторської концепції у цих повістях, досі не проаналізований. Поза увагою досі лишається також ще один компонент - авторська маска оповідача.

Автопортрет у чорному кашкеті, 1850 рік. Авторство недоведене

Сама оповідь у повістях ведеться від імені кобзаря Дармограя. Дві повісті (”Княгиня” (1853) і “Прогулка с удовольствием и не без морали” (1855–1858)) Шевченко навіть підписує як К. Дармограй (або Кобзар Дармограй).

Однак загалом образ Кобзаря Дармограя проходить через більшість повістей Шевченка. Він виразно і впізнавано ідентифікується як певний персоніфікований характер, котрий виконує роль оповідача.

Окрім того, підписані цим ім’ям повісті охоплюють значний період – від 1853 по 1858 рік, тобто фактично ввесь період активної роботи Шевченка над текстами.

Шевченко очима Шевченка. Автопортрет 1857 року

У своїх листах із заслання Шевченко також говорить про К. Дармограя як псевдонім: ось він просить передати в “Отечественные записки” повість “Княгиня” і називає її “рукописом К. Дармограя”. Він також просить вияснити, на яких умовах К. Дармограй може подати інші свої рукописи в редакцію (лист до Броніслава Залєського від 10 червня 1856 р.).

А в листі до Ніколая Осіпова від 20 травня 1856 р., де він знову ж таки піклується про публікацію своїх повістей, Шевченко називає Дармограя „мой бедный protégé” і говорить про нього як початкуючого автора. Таким чином, ідеться не лише про художню умовність образу кобзаря Дармограя, але і про співвіднесення біографічної особи поета з цим образом.

Шевченко-повстанець із серії “Наш Шевченко” Андрія Єрмоленка (2013). “Найшовсь-таки один козак із міліонна свинопасів…”

Зауважу, що за життя Шевченкові повісті не були опубліковані. Уперше їх було оприлюднено цілісно у друкованому вигляді окремою книжкою лише 1888 р., а до того упродовж кількох років вони зʼявлялися поодиноко в окремих періодичних виданнях.

Спробу реабілітації Кобзаря Дармограя першим здійснив Сергій Єфремов у 1925 році, вбачаючи певну несправедливість у тому, що “блискуче слово поета Шевченка вбило скромні спроби Кобзаря Дармограя” . Він також зауважив, що постать кобзаря Дармограя заслуговує уваги і варта бодай того, щоб “визначити, що цеє імя значило в житті популярного свого двійника” .

Шевченко-ДАІшник із серії “Наш Шевченко” Андрія Єрмоленка. “…У нас навчіться!.. В нас дери, Дери та дай, І просто в рай…”

Ім’я кобзаря Дармограя, звичайно ж, нагадує нам про інший сильний образ Шевченкової самоідентифікації – Кобзар.

Кобзар - символічна персоніфікація його поетичного генія. Міфоґенна потуга цього образу надзвичайно сильна і глибока. У порівнянні з ним кобзар Дармограй явно вказує на профанну та самоіронічну символіку характеру (Дармограй – той, що грає задарма, безплатно, задля розваги).

Кобзар-Супермен із серії “Наш Шевченко” Андрія Єрмоленка

Зниження характера оповідача означає його опредмечення, з одного боку, та наближення до біографічної особи автора, з другого боку. Автор раціонально та іронічно самовідчужує себе в такій рольовій та стильовій іпостасі.

Профанна маска оповідача-мандрівника відсилає нас до традиції “сказу” і вигаданого оповідача першої половини 19 ст. - від Миколи Гоголя до Григорія Квітки. Однак кобзар Дармограй не є простою фікцією, тобто вигаданим персонажем, як Рудий Панько, - навпаки, він наділений виразними автобіографічними рисами.

Шевченко-бідняк із серії “Наш Шевченко” Андрія Єрмоленка. “…У тім хорошому селі Чорніше чорної землі Блукають люди…”

Думається, що питання про характер оповідача є центральним для дослідження прози Шевченка. Похідними від нього є, зокрема, питання про мову Шевченкових російськомовних повістей – наскільки вона є російською і що значила для самого автора мовна гібридизація та мовна репрезентація, здійснювана з допомогою оповіді кобзаря Дармограя.

Маска оповідача також може прояснити питання про те, як і наскільки поет – як конкретна історична постать – був інтеґрований у тогочасне життя та які способи самоінтеґрації, передусім художні, він витворював у своїй прозі.

Шевченко-багач із серії “Наш Шевченко” Андрія Єрмоленка. “…Не завидуй багатому, Багатий не знає Ні приязні, ні любові - Він все те наймає…”

На сьогодні вже склалися кілька підходів до аналізу художньої самопроекції в російськомовній творчості Шевченка.

Радянські шевченкознавці звичайно підкреслювали повну відповідність автобіографічного “я” та наративної маски Шевченка в його повістях, ігноруючи іронічний та ігровий контекст співвіднесення біографічного автора та кобзаря Дармограя.

Шевченко-хуліган. Очима Івана Семесюка, 2012 рік

Григорій Грабович, зі свого боку, поставив питання про дуалізм Шевченкової творчості, фактично, навіть не про дуалізм “установок чи стилів”, а про “різні особистості”, зафіксовані у творчості Шевченка.

Критерієм при цьому слугує, на його переконання, не естетичний і художній рівень поетичних і прозових творів Шевченка, і не мова творів (україномовна поезія і російськомовна проза), навіть не авторські наративні маски, а інтеґрованість Шевченка, як особистості, у соціум.

Шевченко-Ктулху. Очима Іллі Стронґовського, 2012 рік

Дослідник фіксує відмінність обох особистостей. Одна з них репрезентована російською прозою і листами, і він називає її “пристосованою”, другу, виявлену головним чином поезією, він називає “непристосованою”.

“Пристосована” ідентичність показує, як твердить Грабович, що Шевченко “все-таки усвідомлює себе часткою імперської реальності і так чи інакше послуговується цивілізованими, прогресивними цінностями даного суспільства”.

При цьому “у формах мистецького вираження цій особистості притаманне почуття інтелектуальної дистанції (наприклад, щодо української історії), раціональне осмислення ролі України в Російській імперії, ролі й можливостей митця (наприклад, у повістях “Художник” чи “Музикант”), раціональне й вивірене сприйняття людської поведінки, точка зору зрілої людини”.

“Пристосована” ідентичність ототожнена зі зрілим, обізнаним зі світом оповідачем, між тим коли авторське поетичне “я” становить серцевину “непристосованої” особистості і сформоване воно передусім досвідом дитинства і юності.

Дещо спрощуючи, можна сказати, що Кобзар – іпостась “непристосованого” Поета, а кобзар Дармограй – іпостась “пристосованого” поета.

Графіті на вулиці Грушевського, 2014 рік

Богдан Рубчак, зі свого боку, запропонував не біографічну, а рецептивну та ігрову концепцію інтеграції Шевченка у соціум. Він, зокрема, зауважив відмінність біографічного “я” та вербальної маски оповідача у його прозових творах.

Інтегрованість у соціум при цьому означає, на думку Рубчака, що Шевченко не лише жив у різних соціокультурних і комунікативних стратах, але і те, що він свідомо вибирав різні вербальні маски – російськомовну або україномовну, зважаючи на те товариство, до якого адресувався.

Шевченко-антифашист. Плакат 1943 року на основі “народницького” образу Кобзаря. Дніпропетровський історичний музей

Відповідно, вибір російської мови у його “Щоденнику” можна пояснювати тим, що “передбачуваний читач “Журналу” тільки подекуди сходився з уже дійсними читачами Шевченкової української поезії”, тобто спільнотою українців-земляків.

Відтак, Шевченко вибрав для “Журналу” російську мову для того, „щоб прийняти російськомовну (що ні в якому разі не рівнозначне з російською) персону або маску (підкреслення моє. – Т.Г.)”. Особливі комунікативні завдання, які вирішував автор,і зокрема саме читачі, до яких він адресувався, обумовлювали вибір маски.

Шевченко-самооборонець. 2014 рік

Однак було б перебільшенням говорити, що, пишучи по-російськи, Шевченко адресувався передусім до петербурзької, імперської публіки, хоча він і прагнув опублікувати свої твори саме в метрополії.

Деякі дослідники, навпаки, говорять, що Шевченко адресувався до своїх земляків – дрібних дворян, поміщиків, з якими часто зустрічався, будучи в Україні, і які були двомовними та, за твердженням М.Драгоманова, більше навчили його українству, аніж “братчики”.

Так російськомовна маска, звернена до читачів так званого середнього стану, відрізнялася від маски українськомовної, яку Шевченко одягав, звертаючись до українофілів-земляків у своїх листах, написаних із заслання.

Шевченко на Грушевського, 2014 рік

Самі повісті демонструють різноманітність наративних масок оповідача. Шевченко то проводить різницю між собою і Дармограєм (”Однажды я сказал Дармограю…”, “Прислал он мне…”, “Он беднее меня…”, – пише він у листах) то передає йому слово (у “Прогулке…” той представляє себе доктору Прехтелю: “Я художник Дармограй”), то вводить і самого “Шевченка” як “знайомого” оповідача-Дармограя (”А после всего этого я зашел к здесь же, на Московской улице, квартировавшему моему знакомому, художнику Ш[евченко], недавно приехавшему из Петербурга” (4, 111), – говорить він).

У цілому, російськомовні повісті Шевченка пронизані авторською грою, самоіронією та містифікацією.

Передаючи слово кобзареві Дармограєві, Шевченко грає з уявою, роздвоюючи себе на спостерігача і спостережуваного, на автора і персонажа. Його авторська маска виконує терапевтичну функцію і служить переборенню соціального, географічного і культурного відчуження, якого зазнає сам Шевченко на засланні.

Відтак, кобзар Дармограй стає агентом його памяті. Відірваний від рідної землі і від своїх друзів, Шевченко уявно мандрує разом із Дармограєм просторами любої йому України, пригадує місця, де бував, і людей, із котрими зустрічався.

При цьому він творить свою Україну як “уявну спільноту”. Механізмами такого творення стають описи, здійснювані з перспективи етно-соціокультурних трансформацій, які його цікавлять і які виступають проекцією його ідеалів. У таких трансформаціях задіяні характери, мова, костюми, ландшафт.

Командир Небесної Сотні Сергій Нігоян із Дніпропетровщини декламує поему “Кавказ”. Проект Сергія Проскурні “Наш Шевченко”. Київ, майдан Незалежності, 22 грудня 2013 року

Значну роль відіграє і картографія – письменник гранично точно фіксує дороги мандрів: з Москви до Києва, з Києва до Переяслава, до Полтави, Прилук, Глухова, Сорочинців.

В одній із повістей (”Прогулка с удовольствием и не без морали”) Шевченко живописно подає збірний портрет своєї “землячки”, до якої, імовірно, він подумки звертається як до читачки. Символічними проекціями її служать і мати, і Україна, і майбутня дружина.

Але особливо любовно й високо естетично він змальовує дівочі потрети своїх землячок. “Густые темно-каштановые волосы, заплетенные в две косы и перевиты[е] зеленым с синими цветами барвинком, придавали какую-то особенную свежесть ее изящной головке. Тонкая рубаха с белыми же прозрачными узорами на широких рукавах ложилася на плечах и на груди такими складками, какие не снилися ни Скопазу, ниже самому Фидию”, – такою змальовує він Олену в повісті “Капитанша”, котру називає “богинею красоты и непорочности”.

Образ дівчини-землячки стає настільки привабливим для Шевченка, втілюючи, очевидно, його мрії і бажання, що він навіть вдається до символічних містифікацій: так, його героїня не впізнає у темряві оповідача (кобзаря Доброграя) і приймає його за свого чоловіка, з яким щойно повінчалася.

У повістях Шевченко також вдається до розмасковування свого прийому травестії (перелицьовування), котрий відіграє важливу роль в українському культурному світу, починаючи з “Енеїди” Івана Котляревського.

Так, в одному з творів сам кобзар Дармограй переодягається з “пана” на “справжнього гречкосія”. Для цього він позичає в лакея свитку, а тому віддає свій фрак, щоб приєднатися таким чином до простонародного гуляння.

Шевченко панкує в “мужицькому” вбранні. Автопортрет 1860 року

Таке переодягання (перелицювання) виглядає знаменним: символічно, Шевченко вводить себе в коло своїх улюблених простонародних персонажів, з якими він почуває мовну, станову, етнічну (зрідні родинній) солідарність.

Побачивши переодягненого в народне вбрання пана, селяни, кинувши “принужденное великороссийское наречие, заговорили со мной по-своему, т. е. по-малороссийски”, зауважує Кобзар Дармограй. Він називає це переодягання акторським.

Таким чином, матеріалізуючи акт перевтілення, Шевченко демонстративно підтверджує свою здатність до маскараду й ігрової, символічної персоніфікації, виступаючи людиною цілком модерною, сучасною.

Автопортрет при світлі каганця. 31-річний Шевченко дивиться на себе і на нас. 1845 рік

Саме така ігрова поведінка кобзаря Дармограя відкриває нам інакшого Шевченка, аніж усіма знаний Кобзар у мужицькому кожусі.

——————–

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

…Не буде перебільшенням визначити роль Шевченка в петербурзькому світі як денді.  Денді - це не та людина, яка бездоганно дотримується вимог новітньої сучасної моди. Навпаки, це - ексцентрик, котрому дозволено моду порушувати й диктувати… Шева як зразок успішності і стилю

…Мужик все вынесет, все переживет и медленно, но неуклонно со всех сторон втиснется в города. И то, что теперь считается украинским мужицким говором, будет в них через два поколения языком газет, театров, вывесок - и еще больше… Сіоніст Жаботинський до 100-річчя Кобзаря

…Якъ побачите Табашникова, то заплюйте ему всю его собачу морду. Дыво мени, що таку подлую, гнусную тварь земля носыть. А издатель, кацапська душа, половины не дае того, що я прошу… Неполіткоректні цитати з листів Шевченка

…Петербург, вняв просьбам патриотических союзов, категорически запретил мазепинские демонстрации и чествование жидомасонских идей, приуроченных к личности “великого” поэта. Еще задолго до так называемого “шевченковского” юбилея мы указывали Правительству на государственную измену… Газета “Двуглавый Орел” розкриває жидомазепинську суть Кобзаря

…Неофіційною дружиною Тараса на засланні була казашка Катя, молодша від нього на 20 років, і в них було двоє дітей, хлопчик та дівчинка. Шевченко в очах казахів належав до касти акинів, навіть шаманів, адже він вмів малювати, і казахи довіряли йому настільки, що навіть позували… Про казахську родину Шевченка

…Наш Кобзар - перший більшовик: “Его мечта - кровопролитие от Украины до Китая, то есть перманентная мировая революция, как у Троцкого…” Тарас Шевченко - крёстный отец украинского национализма

…Ховати Шевченка прийшли всі путні люди. Повалили, мов хмара, так що у церкві був наголо студент та пан, літератор та учений. Ляхи теж усі прийшли… До 150-річчя перепоховання у Каневі

Тамара Гундорова
Завідувачка відділу теорії літератури Інституту літератури ім.Шевченка НАН України (Київ)
Член-кореспондент НАН України.

Теми: Шевченко, суспільство, література, культура

This entry was posted on Воскресенье, марта 9, 2014 at 10:14 пп and is filed under "Українська Резервація", О людях. You can follow any responses to this entry through the RSS 2.0 feed. You can leave a response, or trackback from your own site.

Leave a reply

You must be logged in to post a comment.