Українці так дожурилися про збереження української мови в Україні, що з прийняттям нового Закону “Про засади мовної політики в Україні” багато вчителів української мови, біблотекарів інших працівників залишаться без звичного куска хліба, а про масло я вже й не кажу.

“Дожурилися” про збереження української мови лише в себе на кухнях - то ж “получай фашист гранату!”

І, як завжди  - актуальний і по-сьогодні Тарас Григорович Шевченко нагадує українцям, що “моя хата з краю” ніколи з краю не буває, а скоріше - та, що з краю - першою попадає під розор.

Отож, слухайте нашого Батька Тараса:

Мені однаково, чи буду
Я жить в Україні, чи ні,
Чи хто згадає, чи забуде
Мене в снігу на чужині —
Однаковісінько мені.
В неволі виріс між чужими,
І, не оплаканий своїми,
В неволі плачучи умру,
І все з собою заберу,
Малого сліду не покину
На нашій славній Україні,
На нашій — не своїй землі.
І не пом’яне батько з сином,
Не скаже синові: «Молись,
Молися, сину: за Вкраїну
Його замучили колись».
Мені однаково, чи буде
Той син молитися, чи ні…
Та не однаково мені,
Як Україну злії люде
Присплять, лукаві, і в огні
її, окраденую, збудять…
Ох, не однаково мені.
1847

Tags: , ,

This entry was posted on Воскресенье, июня 24, 2012 at 6:34 пп and is filed under О политике, Разное, Статьи, Стихи. You can follow any responses to this entry through the RSS 2.0 feed. You can leave a response, or trackback from your own site.

Leave a reply

You must be logged in to post a comment.