ВІДКРИТИЙ ЛИСТ

Головна стаття
ВІДКРИТИЙ ЛИСТ
додаток
Всі сторінки

Голові
Парламентської асамблеї Ради Європи
п. Мевлютові  Чавушоглу

Верховному комісарові Організації
з Безпеки та Співробітництва в Європі
п. Кнутові Волленбеку

Президентові
Європейського парламенту
п. Єжи Бузеку

ВІДКРИТИЙ ЛИСТ
українських громадських організацій до демократичних європейських інституцій щодо спроб обмеження прав української мови в Україні та маніпулювання думкою міжнародної громадськості

В Україні зростає занепокоєння тим, що на формування оцінок українського мовного життя міжнародними організаціями й експертами значний вплив чинять ті кола в нашій країні та поза її межами, які виступають за повернення до політики асиміляції українського народу, що панувала в часи комуністичного режиму. Зокрема, активно апелюючи до висновків Комітету експертів з питань виконання Європейської Хартії регіональних або міноритарних мов, проти української мови виступають громадські організації, чільники яких належать до провладної партії («Правозащитное общественное движение «Русскоязычная Украина» – очолює  В. Колесниченко, член Партії регіонів, та «ВОО «Правозащитная организация «Общая Цель» – головою є помічник В. Колесниченка Р. Бортник), а отже не можуть надавати об’єктивної оцінки мовної ситуації в Україні.

У 1991 році український народ проголосив себе вільним від тотального «покровительства» Росії. Проте українська мова, хоч і проголошена державною відповідно до закону «Про мови в УРСР» від 28 жовтня 1989 р. та ст. 10 Конституції України, не зайняла належного їй місця в суспільному житті держави, що пов’язано з непослідовною мовною політикою владних органів за часів незалежності. Мовне питання використовується не для захисту мовних прав певних меншин (не кажучи вже про захист самих мов як елементу культурної спадщини), а як інструмент політичної боротьби, особливо під час виборчих кампаній.

Зареєстрований нещодавно законопроект про мови в Україні від провладних політиків покликаний ліквідувати ті інструменти правового захисту української мови, як державної. Концепція цього законопроекту і більшість його норм суперечать Конституції України, ухвали Конституційного суду України від 14 грудня 1999 року №10-рп/99 про офіційне тлумачення положень ст. 10 Конституції України цей законопроект ґрунтується на навмисне перекрученому тлумаченні Європейської Хартії регіональних або міноритарних мов. Прийняття й запровадження такого закону загрожує знищенням не лише української мови, а й самої України. Провідні українські наукові установи – Інститут української мови Національної академії наук України та Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні Національної академії наук України за дорученням Президії Національної академії наук України та на прохання голови Верховної Ради України дали фахову оцінку цього та шести інших законопроектів з питань мовного життя, що зареєстрованих у Верховній Раді України, і рекомендували не виносити жодний з них на розгляд законодавців.

Так у зазначеному законопроекті в ст. 7 п. 1 сказано, що «російська мова є рідною або такою, якою повсякденно користується більшість громадян України». Водночас представники вище наведених громадських організацій вимагають її захисту. Постає питання: від чого і кого, адже автори самі вказують на значне поширення мови цієї національної меншини й на домінуванні її відносно державної, яка є мовою титульної нації. Дискримінаційним стосовно інших недержавних мов є ст. 14, п. 1, яка пропонує паспорт громадянина України  видавати двома мовами – державною та російською. Тобто громадяни України різного етнічного походження – кримськотатарського, угорського, румунського, польського й т. д. – мають отримувати паспорти видані українською та мовою однієї з меншин, але не їхньою рідною. Це сприятиме підвищенню напруження в міжетнічних стосунках. Законопроектом передбачено не просто наділення російської мови та її носіїв значно більшим обсягом прав і більш привілейованим становищем, ніж усі інші регіональні або міноритарні мови та групи мовних меншин, а й фактичне введення двомовності, що ставить у невигідне становище всі інші недержавні мови.

У цілому по Україні майже в усіх сферах громадського життя переважає російська мова. Наприклад, на ринку журналів, де близько 90% річного накладу виходить російською мовою. Те саме можна сказати про Інтернет, бізнес-спільноту, індустрію розваг і т.д. У результаті, за істотної переваги тих, хто рідною вважає українську мову (приблизно 67%), реальна присутність у більшості сфер є нижчою 50%. З такими статистичними висновками доволі дивно говорити про якусь дискримінацію російської мови в Україні, є значно більше підстав говорити про дискримінацію української мови та українськомовних громадян.

Ратифікована Україною Європейська хартія регіональних мов або мов меншин, як унікальний інструмент захисту та розвитку культурної спадщини Європи, справжнім завданням якої є налагодження міжкультурного діалогу і зміцнення довіри між національно-мовними спільнотами, використовується проросійськими силами для політичного маніпулювання думкою громадськості і введення в оману міжнародної спільноти.

Так, автори вищезгаданого законопроекту та їхні прихильники замовчують неодноразово засвідчене тими міжнародними експертами розуміння необхідності підтримки української мови, а також повторювані ними рекомендації владі знаходити в мовній політиці розумний компроміс між заходами, спрямованими на захист і підтримку державної мови й тими, що здійснюються для забезпечення вільного розвитку інших – регіональних або міноритарних мов (п. 71 Першого звіту Комітету експертів від 07.08.2010 р.). Це далеко не єдиний приклад свідомого маніпулювання висновками та рекомендаціями європейських експертів, а також Комітету міністрів Ради Європи.

Свідченням важливості державної мови у згуртуванні суспільства і зміцненні національної єдності є недавні заяви керівника такої потужної європейської держави, як Федеративна Республіка Німеччина. Канцлер Ангела Меркель уважає, що повноцінне входження представників етнічних меншин у німецьке суспільство неможливе без опанування німецької мови.

Ми переконані, що європейські демократичні інституції мають зважати на бажання українців мати у власній країні власну мову. МИ Є УКРАЇНСЬКА НАЦІЯ! МИ – НАРОД, який, як і інші народи Європи, хоче мати свою державу з відповідними атрибутами, серед яких чільне місце посідає рідна мова – УКРАЇНСЬКА МОВА!

Тому ми, українська громада, представлена рядом громадських організацій, дбаючи про майбутнє власної країни і зважаючи на європейські принципи міжнаціональних і міжмовних відносин, закликаємо демократичні інституції Європи й світу до всебічного і виваженого підходу в оцінці нинішнього стану й перспектив мовної ситуації в Україні та надання рекомендацій, що випливають з цієї оцінки.

Заявляємо, що ми готові до співпраці щодо вивчення мовного питання в Україні з будь-якими демократичними інституціями світу, які шанують принципи демократії та право народу на власній землі шанувати власну культуру й користуватися власною мовою.

Шануйте наше право бути УКРАЇНЦЯМИ в УКРАЇНІ!

Додаток:
1. Мовна ситуація в Україні: історія й сучасний стан.

Координаційна рада з питань захисту української мови

Голова КМО «Меморіал» ім. Василя Стуса                                   Роман Круцик
Голова Спілки офіцерів України                                                   В‘ячеслав Білоус
Голова ВУТ «Просвіта» ім. Т.Шевченка                                        Павло Мовчан
Голова Всеукраїнського об‘єднання ветеранів                           Володимир Гуменюк
Голова Всеукраїнської ліги українських жінок                            Марія Петрова
Президент ТС «Асоціація українських письменників»                 Тарас Федюк
Голова Київського Фонду
ім. О.Гірника «Українським дітям - українське слово»                 Юрій Гнаткевич
Голова ВГО «Молодий Народний рух»,
Координатор молодіжного руху «Спротив»                                 Іван Крулько
Голова Православного братства Святого Апостола
Андрія Первозваного                                                                     Олександр Гудима
Віцемаршалок Київського польського шляхетського
згромадження                                                                                 В.Іванченко
Голова Асоціації за міжнаціональну злагоду
ім. Юрія Огульчанського                                                                 Роман Маловський
Голова асоціації дослідників голодоморів в Україні                  Володимир Марочко
Голова ВЖО «Союз Українок»                                                       Лілія Григорович

Tags: ,

This entry was posted on Среда, декабря 8, 2010 at 11:44 пп and is filed under О политике, Разное. You can follow any responses to this entry through the RSS 2.0 feed. You can leave a response, or trackback from your own site.

Leave a reply

You must be logged in to post a comment.