(Про революціонерів Майдану, які розтанули, як дим, зникли під натиском януковичів-азарових, які залишили своїх прихильників без обєднуючої парадигми…)

„…І хоч душу манив

Часто волі приваб,

Але кров моя раб,

Але мозок мій раб.

І хоч часто в душі

Піднімається бунт,

Щоби з пут отрястись,

Стати твердо на грунт,

Ах та й це не той гнів,

Що шаблюку стиска,

Це лиш злоба низька

І сердитість рабська”…

ПС. На жаль, я не відаю, з якої поезії Івана Франка, цей діагноз українського рабства, української заздрості, яка не може підійнятись до справжніх висот, Духу… Це діагноз свинства, яке лише відштовхує від корита Їдла один одного, яке ніколи ситим не буває. Бо воно все ж таки свинство

This entry was posted on Воскресенье, июля 11, 2010 at 2:42 пп and is filed under О политике, Разное, Статьи, Стихи. You can follow any responses to this entry through the RSS 2.0 feed. You can leave a response, or trackback from your own site.

One comment

Вирта
 0 

Спасибо! Будем знать :) Посмотрите, может вам пригодится. Всё ведь может быть :)

октября 23, 2008 at 23:23 пп
santa
 1 

А гордої зненависті до кривдників свого народу - в багатьох знайдеш?..

сентября 15, 2010 at 9:04 пп

Leave a reply

You must be logged in to post a comment.