(Продовжуємо розмову з Дмитром Донцовим)

„Часи сірих вовків зі «Слова о полку Ігоревім» занадто віддалилися від цієї інтелігенції. Вона міркувала, що коли „існування нації є наслідком нормального (природного) закону, то боротьба цих націй між собою є ненормальна, є хворобою людськости” (В.Винниченко). Вони були дуже „вражливі на біду і кривду”, але їм був „брак рішучости й завзятости” як признавалися вони самі”

Оминути неминучий конфлікт, угодовим шляхом полагодити світово-історичні суперечки, де змагалися такі постаті як Мазепа, Хмельницький, Орлик, заступити їх геній хистом політичного маклера або гешефтяря – ось був шлях, яким інтелігенція та хотіла простувати…”

(Д.Донцов)

А ми доповнимо, що сучасна українська інтелігенція вже позбавлена навіть отого, що раніша українська інтелігенція називала „вразливістю на біду і кривду”…

Але ж вона, українська інтелігенція виставляє орієнтири на шляху нації!..

То де її орієнтири, та зрештою – де вона сама та українська інтелігенція сьогодні?!..

This entry was posted on Понедельник, июля 5, 2010 at 6:53 дп and is filed under О политике, Разное, Статьи. You can follow any responses to this entry through the RSS 2.0 feed. You can leave a response, or trackback from your own site.

Leave a reply

You must be logged in to post a comment.